Виховувати людину — означає визначати долю нації.
   Схиархимандрит Іоанн (1932-1991)

 

     Це буває нечасто. Правду кажучи, доволі зрідка. Але таке отримане почуття задоволення  зігріває душу і настрій надовго, скоріше назавжди. І десь ця дивовижна «колекція почуттів задоволень» зберігається у скарбниці досвіду, щоб у потрібний момент  зігріти теплом втомлену у педагогічних баталіях душу. Баталіях, що майже щоденно тривають не за оцінки та бали, а за майбутнє. Майбутнє країни та нації.

     Уже двадцять років я веду війну у школі проти невігластва, зла, байдужості, конформізму, апатії, лінощів… Ворогів вистачає, вони множаться і не збираються здавати позиції. Тому – кожен вечір я знов готуюсь на завтра до напруженої боротьби. І саме перемоги у цій запеклій боротьбі надихають на нові успіхи, дарують надію на позитивний результат. Завжди.

     А те саме нечасте і, правду кажучи, рідкісне почуття щастя від педагогічної перемоги – це, мабуть, те, чого я очікую. І, на кінець  кінців,  отримую. Завжди.

     «Я торкаюся до майбутнього. Я вчу», - так казала Кріста Маколіфф, вчителька історії з США. Вона першою отримала право здійснити політ у космос, щоб дати учням уроки з борту космічного корабля. Космічна катастрофа закреслила майбутнє її планів. Але майбутнє її учнів здійснилося… Я не знаю, яким буде наше майбутнє. Але, розуміючи його важливість і значення, кожного дня його будую, колекціонуючи задоволення від педагогічних перемог. У моїх учнях, у моїй державі. Завжди.